МЯУ-МЯУ 4 MMC Белая Калитва

Все началось с того, что мои закладки кекса закончились. Я уже целую неделю не могла найти доброго продавца наркотиков, и мое настроение упало до уровня промокашки. Был только один выход - найти нового поставщика. Я решила фланировать по известным местам в поисках знакомых мордах, которые могли бы помочь со свежим кексом или, в крайнем случае, с мефедроном.

Несколько дней я шаталась по окраинам города, травя и пытаясь завязать разговор с мимо проходящими ребятами. Но все было безуспешно - или они были ни в настроении или просто не знали, где найти добротный товар. С каждым днем я все больше теряла контрольку над своими эмоциями и страстно желала попробовать что-то новое, что-то, что было бы сильнее и более экстремально.

И вот, в один пасмурный вечер, я встретила человека, который смог помочь мне. Звали его Димочка, и он был типичной мордой тусовки. Мы положились на взаимное доверие и решили не отвлекаться. Димочка заявил, что может достать мне мефедрон по хорошей цене, и заманил меня в свое логово.

Я, залитая адреналином и жаждущая новых ощущений, согласилась на этот риск. Мы двинулись прочь от городской суеты и пришли в ошеломляюще странный подвал, который был переполнен разными химикатами и пробирками. Это был настоящий лабораторный комплекс.

Димочка, молниеносно подобрав нужные ингредиенты, принялся смешивать их в большой стеклянной колбе. Я смотрела на него с умопомрачительным волнением и ожиданием. Его руки двигались быстро и уверенно, словно он был настоящим мастером. Вскоре передо мной появились маленькие кристаллические горошинки - сам мефедрон.

Без раздумий, я взяла одну из закладок и отправилась на прогулку по городу. В этот момент я была полна решимости ощутить все его эффекты и полностью погрузиться в возникающие ощущения. Быть в моменте, не отвлекаться на внешние раздражители - это была моя цель.

Прошло несколько минут, и я уже чувствовала, как моя энергия начала подниматься. В темноте улицы я словно сверкающая звезда, босиком прыгающая от одного здания к другому. Мое тело наполнилось легкостью и невероятной нежностью, словно я плавала в облаках.

Я продолжала фланировать по городу, наслаждаясь каждым шагом и каждым вздохом. Люди вокруг меня казались такими прекрасными и живыми, словно я увидела их в первый раз. Мир в целом стал для меня идеальным и полным счастья.

Но как любая медаль, у этого удовольствия была и темная сторона. С каждым часом я начинала терять контрольку над своими действиями. Я стала нервной, параноидальной и чувствительной ко всему, что происходило вокруг меня. Каждое движение, каждое слово вызывало у меня бурю эмоций.

Оглядываясь по сторонам, я заметила продавца наркотиков в парке. На этот раз это был парень по имени Витек, который был известен своей жестокостью. Подходить к нему было опасно, но я была в таком состоянии, что ничего не могло остановить меня.

«Привет, Витек!» - вырвалось у меня изо рта. «Че те надо?» - ответил Витек, смотря на меня с некоторым недоверием. «Ну, можешь мне помочь с кексом?» - спросила я, пытаясь поддерживать спокойный тон. Витек нахмурился и дал мне пакетик с белым порошком. «На этот раз бесплатно, девочка, но запомни - это последний раз!» - прохрипел Витек и быстро удалился. Я чувствовала себя победителем, но вместе с тем и очень уязвимой. Мой разум был в состоянии хаоса, а мое тело пребывало во все возрастающем подъеме. Волнения и депрессии чередовались внутри меня, и я не могла понять, как долго я смогу удерживаться на грани.

Мои друзья, эта история определенно была одной из самых безумных и опасных, в которых я когда-либо участвовала. Мефедрон - это наркотик, который тяжело контролировать, и я была глубоко ошибочна, думая, что смогу его просто «испробовать». Наркотики - это смертельно опасная игра, которая никому не принесет ничего хорошего.

Я ей дуже вдячний, пристрастилась до шматочків льоду

То була така собі звичайна сонячна денценька, коли я вирішив зробити собі хардкорну закладку в житті. А все почалося з думки, як би мені купити мефедрон. Наскільки може бути важка штука – знайти наркоділлера в місті. Але знаючи таке жаргонне слово, як шуга, я вже був готовий включити свої детективні навички. Мої гопницькі знання виявилися по-справжньому крутими, коли я розповідав про свої наміри своєму другу-гопніку Коляну.

Колян, брат, маю для тебе зарубку! Мені потрібен мефедрон, але не знаю, де взяти. Можливо, ти вкурсі?

Коліна очі світнули, і він мені відповів з радісним сміхом: "Братець, вирібайся! Є у нас у туалеті один такий хлопець, він в сусідній школі регулярно чпокнуваєся, може нам допоможе". Його слова мене потішили і збудили в моментальний ентузіазм.

Наступного дня, збираючись на уроки, я не міг стримати посмішки на обличчі. По прогулці в школі ніхто і не підозрював, що в мене в кишені прихована закладка, гарно замотана у папір. Весь день я не міг утриматися від думок про мою зустріч з геніальним наркоділлером.

Після останнього уроку, я зібрався з силами, направившись до туалету. Вже близько дверей я почув такий глухий шукачий голос: "Хто тут? Що ти тут робиш?".

Прихопив закладку і ховаючись за дверима кабінки, я відповів із ледь чутним хи-хи: "Та ну, нічого, шановний пане вчителю! Я тут нічого такого не роблю, просто шукаю туалетний папір, а вже повернусь до класу".

Але вчителю це не сподобалося, і він закричав, що він викличе директора. Я тепер розумію, що у мене була справжня смуга нещастя.

У директора була така гострозуба врода, природжена для порошку, і я відразу зрозумів, що моє Hardcore-життя в школі завершилось. Через кілька хвилин розмови з директором, мені було оголошено, що я вилучений, вигнаний з закладу освіти, через мої "занадто активні пошуки туалетного паперу".

Поки я виходив зі школи, мій гопніцький дух не дозволяв мені відчути сором або болісні почуття. Замість цього, я зітхнув з полегшенням, зберігаючи свою закладку у кишені. Ніхто не міг осягнути мою нову свободу і гарячий порошок, який чекав на мене.

Вранці наступного дня я знову зустрівся з Коляном, щоб знову розповісти йому свої новини. "Брат, вони вигнали мене зі школи, але не на довго! Мій внутрішній злодій уже планує нову чергову закладку, і тепер ми матимемо більше часу на серйозні Хардкорні тусовки!"

"Братець, ти неймовірний! І взагалі, я почував, що щось не так зі школою, нудило, аж ледве закінчив школу", - відповів мені Колян, теж випускник із золотим срібним медалем по людяності.

У нас був план. Все моє зріле життя виховане на закладках і хардкорному житті. І ми не збиралися зупинятися. Ми продовжували сміятися, проводити ночі в екстазі і цілодобових Хардкорні тусовочки. Ми були найкрутіші гопники в нашому місті, які не боялися Ацетаминофену, порошків або лікуватися хи-хи.

І наше найбільше задоволення полягало в тому, що ми могли побачити, як суспільство розуміє, що ми не просто гопники, а ми - херої нової епохи. Ми були нашими власними закладками, планували і виконували свої власні Hardcore-випробування, і ніхто не міг нас зупинити.

Ця моя історія - це крик душі, сповнений відчуттів і надії. Ми всі маємо свої закладки і відчуття шуги, але саме від нас залежить, як ми вміємо налаштуватися на життя і використовувати ці емоції для створення справжніх шедеврів. Як для мене, мої дні у школі - це закінчений етап, і тепер я готовий до нових пригод, нових тусовок і нових закладок у моєму житті. Хардкорні гопніки - завжди готові до випробувань і вигідних угод, які вимагають від нас неконвенційного мислення і впевненості у власних силах. Та нехай життя буде таким же хардкорним, як і ми самі!